Відповідаємо на питання:
Хто такі «євангельські християни»? Чим вони відрізняються від інших християн?!

Виникнення руху євангельських християн в тому вигляді, як вони є зараз, на мій погляд, є результатом того, що Слово Боже було переведено на зрозумілий російську мову і стало доступно кожному, хто бажав цього. Новий Завіт, в так званій, Синодальної версії був виданий приблизно в 1850 році, а повна Біблія - в 1876 році. З того часу по всій величезній Російській імперії стали з'являтися вогники євангельського пробудження.

Наприклад, в романі Л. М. Толстого «Воскресіння» згадується, як один грамотний селянин в селі став читати Євангеліє і тлумачити його своїм односельцям. На нього донесли, судили нібито за "хулу на православну віру" і відправили на поселення до Сибіру. А в Петербурзі пробудження почалося серед аристократії, коли проповідь Євангелія стала звучати в палацах і салонах графів і князів, а на зібрання віруючих приходили й молилися разом як представники вищого світу, так і їх конюхи та кухарки.

Пізніше це євангельський рух очолив чудовий проповідник, поет, музикант і видатний громадський діяч Іван Степанович Проханов. Більш докладно про це можна прочитати в книгах Софії Лівен «Духовне пробудження в Росії» (вид. «Світло на Сході», Корнталь, 1990) або В.А.Попов «І.С.Проханов. Сторінки життя »(вид.« Біблія для всіх »СП 1996).
Суть вчення євангельських християн, на мій погляд, полягає в поверненні до витоків вчення Христа, переосмислення величезного релігійної спадщини й рішучої відмови від всього того, що не становить собою цінності з точки зору вічності та є просто баластом на шляху слідування за Христом. На жаль, за дві тисячі років християнства такого баласту у вигляді правил, звичаїв і традицій накопичилося вже дуже багато, через що проста євангельська істина про порятунок людини від вічної погибелі через віру в Ісуса Христа стала практично недоступною і незрозумілою людям. Це можна було б проілюструвати таким чином, що якщо в будинку ніколи не мити вікна, то вони поступово тьмяніють і, врешті-решт, зовсім перестануть пропускати світло. І якщо гарна господиня дому вважає справою своєї честі час від часу мити вікна, то і віруючі в Ісуса Христа повинні час від часу проводити ревізію своїх духовних цінностей і повертатися до втрачених першоджерел. Не сумніваюся в тому, що якби православна церква в повному розумінні слова виконувала своє призначення в рамках Російської імперії XVIII - XX століть, то ніякої необхідності в появі руху євангельських християн ніколи й не виникло б.
Схожі євангельські рухи з невеликими відмінностями з'являлися і раніше. Наприклад, молокани, які також відмовилися від пишної православної обрядовості та повернулися до простих істин Святого Письма, про яке говорив Апостол Петро, що це є «чисте словесне молоко» (1 Пет. 2: 2). За це їх жорстоко переслідували, висилали з районів центральної Росії у віддалені невпорядковані місця на Кавказі або на півдні України, де вони служили живим щитом від набігів кримських татар або кавказьких народностей на російські землі. Їхні нащадки й зараз ще живуть в тих місцях, намагаючись зберегти залишки віри своїх батьків.

На півдні України ще з часів імператриці Катерини (XVIII століття) жило багато німців-поселенців, а українські мужики після скасування кріпосного права їздили до них на заробітки. Працюючи у німців вони підпорядковувалися встановленому ними розпорядку, в тому числі й відвідували так званий «бібельштунден», тобто біблійну годину, де читали Слово Боже, слухали проповіді, співали християнські пісні й молилися. Деякі з них увірували навсправжки і, повернувшись у свої рідні села, стали проводити подібні «бібельштунден» серед своїх односельців, за що отримали прізвисько «штундистів».

А на Кавказі та в Поволжі почав поширюватися рух баптистів, які отримали таку назву від грецького слова «баптізо», що означає «хрестити». Суть цього руху полягала в тому, що під впливом Слова Божого ті люди, які увірували, приймали свідоме хрещення по вірі в Ісуса Христа, тим самим не визнаючи формальне хрещення немовлят, що практикується в православ'ї. Це відразу ж викликало реакцію з боку офіційного православ'я.
З 1900 року почав поширення рух п'ятидесятників, що роблять акцент на дарах Духа Святого і, особливо, на говорінні «іншими мовами».
Всі ці рухи, так само як і цілий ряд дрібніших, як струмочки від великої ріки, привели до великого євангельського пробудження початку XX століття, яке було придушене сталінськими репресіями 30-х років. А в 1944 році Сталін, виконуючи одне з умов відкриття країнами Заходу другого фронту, був змушений відновити євангельський рух, відкрити євангельські церкви й заснувати жорстко контрольований державними органами Союз євангельських християн і баптистів, до якого пізніше приєднали і п'ятидесятників. Потрібно відзначити, що більш кальвіністська спрямованість баптистів початку XX століття не витримала випробувань сталінських «м'ясорубок» і тому практично всі церкви євангельських християн-баптистів СРСР у другій половині XX століття аж до початку «перебудови» в основному дотримувалися більш збалансованого віровчення євангельських християн. А кальвіністське віровчення з його «неможливістю втратити спасіння», характерне для західних баптистів, відновилося в пострадянському просторі вже в результаті діяльності численної армії західних місіонерів, які приїхали після «перебудови» кінця 80-х.