Братья в узах - все мы свыклись с этим,
Знаем, сколько узников в стране,
Но труднее и печальней детям
Привыкать к тому, что папы нет.

Новыми судами год отмечен,
И в душе хозяйничает грусть
Оттого, что вновь ребячьи плечи
Понесут с отцами тяжесть уз.
(Фрагменти християнської пісні часів СРСР)

Вступ
Сьогодні важко уявити, що ще декілька десятиліть тому в нашій країні Біблія фактично була під забороною - її поширенню держава створювала максимум перепон, а Церкві доводилося долати їх часто ціною свободою віруючих.

До жовтневого перевороту

В Україні періоду Російській імперії Біблія не була під забороною. Вона видавалася і вільно розповсюджувалася – стояло лише питання в бажані її читати. Для українців ще була проблема отримання Слова Божого своєю рідною мовою.
Вдумливе прочитання Біблії структурувало багатьох мислячих людей Російської імперії. Ми маємо про це здебільшого секуляризоване чи викривлене радянською пропагандою уявлення. Так, Микола Чернишевський написав твір «Що робити?», що комуністи в подальшому вважали своєю «біблією». Але сам він, коли його засудили на каторгу, з усіх книжок взяв з собою лише Біблію. Ще більш показовим є його остання світлина на смертному одрі – він тримає в руках Книгу, з якою ніколи не розлучався.

Чернишевський на смертному одрі (світлина з інтернету)

Лев Толстой у своєму останньому романі «Воскресіння» так закінчує оповідь:
«Надеясь найти подтверждение этой мысли в том же Евангелии, Нехлюдов с начала начал читать его. Прочтя Нагорную проповедь, всегда трогавшую его, он нынче в первый раз увидал в этой проповеди не отвлеченные, прекрасные мысли и большею частью предъявляющие преувеличенные и неисполнимые требования, а простые, ясные и практически исполнимые заповеди, которые, в случае исполнения их (что было вполне возможно), устанавливали совершенно новое устройство человеческого общества, при котором не только само собой уничтожалось все то насилие, которое так возмущало Нехлюдова, но достигалось высшее доступное человечеству благо — Царство Божие на земле».

Перші роки радянської влади

З приходом до влади більшовиків ставлення до Біблії радикально змінилося. Державною політикою стало «войовниче безбожжя». Релігія була віднесена до «класових ворогів», Біблія – «зброя експлуататорів». Сама атмосфера перших (та й подальших) років радянської влади призводила до значного тиску на віруючих. Часто людей могли засудити та навіть стратити за те, що вони читали «товсту книжку».

Під час непу був невеличкий період відродження друку та поширення Біблій. Ось як описує фінал цього періоду Ю.Грачов у своїй книжці «В Іродовій безодні» (у цьому уривку описаний кінець 20-их років ХХ століття в СРСР):

Глава 16. Ветер с севера
"Поднимись ветер с севера и пронесись с юга, повей на сад мой - и польются ароматы его!"
Песн. П. 4:16
Холодный ветер испытаний дул и усиливался. Все новые и новые тучи приходили вслед за дождем.
В Москве печатались Библии для братства на пожертвования верующих. Все жаждали Слова Божия. Сообщали, что уже больше половины Библий напечатано и что они скоро будут в руках желающих. Но вдруг получили сообщение, что они запрещены и все превращено в бумажную макулатуру. Журналы "Баптист", "Христианин" перестали выходить. Это объяснялось тем, что сознательные рабочие типографии отказались печатать "религиозную дребедень". Со стороны же правительства не было никаких запрещений или притеснений.
Много средств было собрано в последние годы для постройки здания Библейских курсов в Москве. Каждый брат, сестра вкладывали свои средства, посылали их, Это называлось закладкой кирпичей в братский дом. Но увы! Строить ничего не дали, и все это пропало, и средства тоже. Последние известия были совсем грустные: Библейские курсы закрыли, а заведующего, выдающегося брата в деле благовестия Павла Васильевича Иванова Клышникова арестовали. Самое горькое было то, что все материалы, которые собирал брат для того, чтобы писать историю нашего братства, со многими историческим документами и фотографиями были отобраны во время ареста.
Темнело. Чувствовалось, что надвигается на верующих буря. Лева понимал это и то, что скоро будет трудно приобрести самое дорогое - Библию. Он взял две новые, которые удалось ему достать: одну - издания киевских адвентистов, другую - ленинградского издания Проханова, положил их в маленький ящик и закопал под домом. Когда по прошествии многих десятков лет Лева откопал эти Библии, вместо них он увидел темную, перегнившую землю, ничем не напоминающую собою книги. Библии пропали от неумелого хранения. Но он, как и вся молодежь, не думал сидеть сложа руки. Когда закрыли московские курсы, пришла мысль организовать заочные Библейские курсы в городе Самаре на семь месяцев, на 20-25 человек. Все желающие братья и сестры, как местные, так и живущие вне Самары, могли учиться там.

Ще й зараз лишилися люди, які пам’ятають ці видання вже в пізніші періоди – вони були своєрідними реліквіями протестантських церков.
Сталінські лещата

Доба сталінізму лишила жахливий слід на долі десятків мільйонів українців. Сам Сталін вчився в духовній семінарії – Біблія була йому добре знайома. За свідченнями деяких істориків він цитував довгі біблійні фрагменти. Але саме сталінські часи принесли фізичні і моральні страждання віруючим – у вогняному колі часто гинули і самі віруючі, і їх переслідувачі (партійні діячі, чекісти тощо).
Держава в тридцятих роках проголосила непримиренну боротьбу с Біблією. Хоча боротьба з релігією була не до кінця успішною – 1937 року в СРСР проводили перепис, що виявив майже у всього населення «має віросповідання» . Результати перепису 1937 року були засекречені, а організатори були здебільшого репресовані. А 1939 року був проведений «правильний» перепис, що вже «приховав» значні втрати населення від Голодомору і в ньому був виключений пункт про віросповідання.
Та з початком Другої світової війни на території СРСР тиск на Біблію майже повністю зник – національні та релігійні аспекти почали використовуватись в радянській пропаганді. У липні 1941 року вийшов останній номер «Безбожника», а їх «спілка» фактично перестала фінансуватися та вже після війни припинила існування (перейшла філією в товариство «Знання»). Її фундатор Омелян Ярославський помер від раку 1943 року, але саме його книжки (покликані боротися з релігією) стали для радянських людей чи не єдиною можливістю … прочитати Біблію!! У книжках «Як народжуються, живуть і помирають боги» і «Біблія для віруючих і невіруючих» друкувалися уривки з Біблії!! Дивно, але саме в цих атеїстичних книжках я (як і десятки мільйонів радянських громадян) вперше прочитав (слово «Бог» писали з маленької):
«14. И сказал Бог: да будут светила на тверди небесной для освещения земли и для отделения дня от ночи, и для знамений, и времен, и дней, и годов;
15. И да будут они светильниками на тверди небесной, чтобы светить на землю. И стало так.
16. И создал Бог два светила великие: светило большее — для управления днем, и светило меньшее — для управления ночью, и звезды;
17. И поставил их Бог на тверди небесной, чтобы светить на землю.
18. И управлять днем и ночью, и отделять свет от тьмы. И увидел Бог, что это хорошо.
19. И был вечер, и было утро: день четвертый».

Більше не було де це прочитати…

«Відлига» та «Застій»

Парадоксально, але із приходом доби «відлиги», утиски на Церкву значно зросли. Потік іноземців у СРСР значно збільшився. У 60-80 роках закордонні віруючі намагалися ввозити Біблії з інших країн. Ось як описана ця боротьба в романі Іван Котовенка «Тринадцятий місяць» (поданий епізод розмови працівників «п’ятого» відділу КДБ):
Капітан Майоренко попивав чай і з зосередженим обличчям читав Біблію, видруковану зарубіжною релігійною організацією «Християнська місія» у видавництві «Думки про віру». Біблію капітанові Майоренку надав у тимчасове користування його колега по відділу старший лейтенант Єрмолаєнко, який займався агентурно-оперативною діяльністю в середовищі віруючих протестантських церков і нелегальних сектантів. Біблію, яку читав капітан Майоренко, було конфісковано в іноземця українського походження, підозрюваного у причетності до закордонних релігійно-підривних центрів, який під виглядом туриста в’їхав в СРСР через Чопський прикордонний пункт. Іноземець під час прикордонного контролю намагався довести, що Біблія йому потрібна тричі на день для власного читання, проте не зміг пояснити, навіщо він ввозить в Радянський Союз аж п’ять примірників тієї ідеологічної отрути, чим підтвердив підозри, що в СРСР він приїхав як емісар закордонного релігійно-підривного центру «Християнська місія», у зв’язку з чим його було попереджено про недопустимість в’їзду в СРСР для проведення ідеологічно шкідливої діяльності, уся п’ять примірників Біблії було конфісковано, а їхнього власника видворено з СРСР із забороною в’їзду на п’ять років.
Капітан Майоренко відірвався від читання і зрадів, коли побачив в дверях майора Бузину:
– Олексію Григоровичу, заходь! Ти лиш послухай, що тут написано!
– Слава Ісусу Христу! – привітався майор Бузина, побачивши в руках у капітана Майоренка Біблію.
– Навіки слава! – відзаємив капітан Майоренко. – Читаю Святе письмо, брате, – сказав він, показуючи на розгорнуту Біблію. – Позичив у Павлуся Єрмолаєнка, він біблій достобіса понавилучав у баптистів. У православних з цим ділом дефіцит. Але ти послухай, що тут написано.

У такій «гумористичній» формі подана боротьба з Біблією. Але веселого було мало – десятки і сотні людей відбували ув’язнення за віру в Бога. Ось як виглядала статистика тільки у ЄХБ за 1972- початок 1973 років (Бюлетень Ради родичів ув’язнених євангельських християн-баптистів в СРСР, 1973):

Чи саджали за Біблію? Так! Особливо тих, хто займався її нелегальним виданням (легально було неможливо її надрукувати). Це були відчайдушні віруючі різних професій – вони виготовляли саморобні друкарські верстати і фарби. Найбільшим було видавництво «Християнин». Ось так виглядав саморобний верстат:

Саморобний станок для другу християнської підпільної літератури (світлина з інтернету)

Історія цього видавництва дуже драматична. Але це тема окремого матеріалу – і в нашій церкві є люди, що знають про це певну інформацію.
Чому ж люди так намагалися видати Біблію? Бо «віра від Слова Божого». А в СРСР з кожним роком зникали знання про Бога, суспільство наповнювалося темнотою забуття. Бездуховність породжувала моральне блюзнірство. Борці з релігією самі потопали в «проблемах». Ось як це описує вже згаданий І. Котовенко у своєму романі «Тринадцятий місяць» (у фрагменті офіцер КДБ пояснює зникнення з запасників КДБ Талмуду, що вони перед цим конфіскували у юдейської громади):

Ну, обмінялися ми. Я йому дарую Талмуд, конфіскований у Шнеєрзона, він мені видає трилітровий бутель кошерного самогону…
«Добре, – кажу, – ти вважаєш, нібито я не знаю, що ти ходиш у синагогу, своєму синові Ізі зробив обрізання і купив йому скрипку, ухилився від підписання колективного листа робітників орденоносного заводу «Більшовик» з вимогою позбавити літературного власівця Солженіцина радянського громадянства, ночами гониш кошерний самогон, а потім спиш на лекціях в обідню перерву? Знаю. Утім, поки що річ не про се. Давай три літри самогону, твою добову норму, що ти підпільно гониш з використанням зробленого на робочому місці в механічному цеху орденоносного заводу «Більшовик» самогонного апарату із нержавіючої сталі, і я тобі на шармака подарую найсправжнісінький Талмуд».

Відсутність знань про Бога з Біблії породила інформаційний вакуум. Коли в 1966-67 роках у двох номерах журналу «Москва» вийшов роман «Майстер і Маргарита» з «альтернативною» біблійною історією, то, виявилося, що саме Біблійну правдиву історію вже й мало хто знає. Та література була все ж джерелом роздумів про Біблію. У журналі «Октябрь» 1978 року було надруковано роман Анатолія Рибакова «Важкий пісок», а епіграфом взяті слова з Біблії: «И служил Иаков за Рахиль семь лет; и они показались ему за несколько дней, потому что он любил ее» . Та й сама назва роману взята з Біблії – з книги Йова:
И отвечал Иов и сказал:
о, если бы верно взвешены были вопли мои, и вместе с ними положили на весы страдание мое!
Оно верно перетянуло бы песок морей! Оттого слова мои неистовы. (Книга Іова , розділ 6, 1-3)

Останні роки СРСР

Перебудова надала надзвичайні можливості для поширення Слова Божого на території усього СРСР. Чимось ця ситуація нагадувала часи Римської імперії – величезна територія з зрозумілою всім мовою без кордонів. Відповідно Біблія могла поширюватися вільно, залишалося лише прийняти політичне рішення.
І таке рішення стало можливе в рамках плюралізму – поступово ідеологічне лушпиння відпадало і життєдайний потік Слова Божого заполонив одну шосту Землі.
Одним з каталізаторів стало святкування тисячоліття хрещення Русі, що відзначалося 1988 року. Спочатку готувалася вихолощена програма, але раптом партійне керівництво радикально змінило думку – церква та діаспора були широко залучені до святкування, значно пом’якшилися, а згодом зовсім зникли атеїстичні акценти доживаючої останні роки партійної машини.
Вважається, що ще 1987 року радянське керівництво зрозуміло неможливість адміністративними засобами змінити щось у країні. Частково це й було «вдосконалення» – заборона місцевому партійному апарату втручатися в економічну підприємницьку діяльність. Безумовно, що це був прогрес. 1988 року в СРСР відкрився перший кооперативний банк, відбулися партійні «чистки», у країнах Східної Європи почалися процеси, що призведуть вже в наступних роках до так званої «осіні народів». Безумовно, значна частина партійної еліти намагалася «законсервувати» ідеологічну боротьбу, кидали значні сили на ще можливий «реванш».
1988 року мало відзначатися тисячоліття хрещення Русі. Партійні ідеологи до кінця ще не зрозуміли, у якій формі здійснити це святкування. У стагнаціях країни можна відстежити підкреслену тенденційність антирелігійних матеріалів. Це свідчить про «вказівки згори» діяти «наввипередки» – не дозволити церкві «скористатися круглою датою для пропаганди християнських цінностей». Відповідно до цих тенденцій готувалася «нова антирелігійна компанія».
Примітно, що вже весною відбулося кардинальне переосмислення ролі церкви в Радянському Союзі. Цікавість до релігії в радянському суспільстві була в кінці восьмидесятих років ХХ століття надзвичайна. Відповідно і «партійна верхівка» зрозуміла безперспективність продовження атеїстично боротьби. Уже з весни 1988 року комуністична партія не боролася, а своєю бездіяльністю в питаннях віри навіть сприяла поширенню релігії на території СРСР. Фактично обставини релігійного відродження кінця 80-их можна співвідносити з поширенням християнства на території Римської імперії – величезна територія без внутрішніх кордонів, з налагодженими транспортними шляхами і єдиним економічно-правовим полем. Для України події святкування тисячоліття хрещення Русі мали 1988 року потужні наслідки, духовне життя республіки діаметрально змінилося. Біблія і християнська література стали доступними – у країні все змінилося.

1988 РІК/ Виступ на святкуванні тисячоліття хрещення Русі. Білі Грем.

У ці часи віруючи довели свою відданість справі поширення Слова Божого. Пам’ятаю таку історію: тотальний дефіцит і група віруючих, вбачаючи величезну потребу в духовній літературі, організовують її друк. Усе навкруги розвалюється – ціни змінюються щодня, немає паперу, немає фарби… І все ж вони домовились про папір – зі складу друкарні, уже нікому непотрібної комуністичної ідеологічної, розпродають високоякісний папір у великій кількості. Але ціна постійно зростає і зібраної суми не вистачає. Тоді група віруючих приймає рішення розпродати своє особисте майно (авто, відео, аудіо і т.п.) і викупити ВЕСЬ той папір. Вони здійснили це – такою була віра.

Епілог

Кожен день наближає нас до фінішу. Біблія не втрачає своєї актуальності – і сьогодні вона є джерелом віри, надії і любові мільярдів людей у всьому світі. Обпалена війною Україна має надзвичайний потенціал поширення Слова Божого, втілення його принципів у повсякденному житті. Безумовно, що це важко в країні, де 95% відсотків вживаних автомобілів продається зі «скрученим» пробігом, 95% відсотків помешкань здається без сплати податків і 95% відсотків програмного забезпечення неліцензійне. Будемо цінувати, що Біблія сьогодні нам доступна!

Іван Братусь