З 2000 року Україна офіційно долучилася до світової традиції відзначати День матері. Що це за день, яке його значення в наших реаліях? Цьому присвячена наша невеличка культурно-історична розвідка…

Безпосередньо сучасне святкування «Дня матері» пов’язане з англійською традицією «Mothering Sunday».

Уже в США ця традиція пережила деякі спроби різного «осмислення» і в 1914 році на державному рівні кожна друга неділя травня оголошена національним святом США в честь «усіх американських матерів».

Ще зовсім недавно...

В Україні доля образу матері має свою специфіку. Відбиток накладала висока дитяча смертність, тяжка праця, відсутність гідного медичного забезпечення тощо. Горя додали в ХХ столітті голодомори, війни, репресії та інші «подарунки долі».
Тому жінки дивилися на життя не крізь «святковий серпанок» – це здебільшого були вдумливі гіркі погляди. Вони часто самі були змушені ростити дітей, долати економічні складнощі, вирішувати різноманітні карколомні моральні ребуси.

Але діти були здебільшого нагодовані – мама «завше» могла залишатися голодна, аби діточкам вистачило. Безумовно, що це був їхній тихий подвиг.

Та не варто їх ідеалізувати – надзвичайні випробування накладали специфічний відбиток на їхню психіку. Постійна робота, постійна напруга – це супутники «радянської дійсності», що тільки похапцем помітні на старих фото.Офіційна радянська ідеологія не залишала в спокої образ матері. Безумовно, що 8 березня закривало всі «жіночі свята». Мати була прив’язана до образу батьківщини. У Києві та Волгограді було споруджено масштабні статуї Батьківщини-матері. Сталінградський варіант більш войовничий, київська статуя виглядає, скоріш, застережливо.

Батьківщина-мати постійно «дивилася» з плакатів – закликала йти на фронт, раділа підкоренню Космосу та ін.

Не відставали й поети – ось які рядки належать Роберту Рождественському:

А мы не станем памяти перечить
И вспомним дни далекие, когда
Упала нам на слабенькие плечи
Огромная, недетская беда!

Была земля и жесткой и метельной,
Была судьба у всех людей одна…
У нас и детства не было отдельно,
А были вместе – детство и война.

И нас большая Родина хранила,
И нам Отчизна матерью была:
Она детей от смерти заслонила,
Своих детей для жизни сберегла.Чи сприймали люди Батьківщину-матір? Важко сказати, оскільки життя не було легким (м’яко кажучи). Та за давньою традицією в радянські часи про це мовчали, а зараз здебільшого всі ці інсинуації виглядають ідеологічним пін-понгом.

Радянські керманичи легко крутили свій штурвал – аби зберегти владу образи матері могли приймати будь-яке наповнення, особливо в «годіну іспитаній».

Коли треба поставити вище особистих інтересів партійні, людей змушували публічно зрікатися матерів «ворогів народу». Коли треба було апелювати до внутрішніх почуттів – мати ставала святим образом, який кличе сина на боротьбу за радянську батьківщину (хоча батька сина ймовірно репресували, а сам він пухнув від голоду в «легендарні тридцяті»). Коли треба, старенька віруюча мати ставала ретроградкою і мракобєскою, яка сповідує «релігію попов». А потім – вона вже благословляє на священну війну (на сина з надією дивляться ікони, релігія виявилася суперпотрібною).

Мама сьогодні

Сьогодні на травневі свята ми могли б бути веселіші, але Україна знову знаходиться в буремному періоді, коли мамам доводиться ховати своїх дітей. Про це красномовно свідчить вірш, написаний у лютому 2014 року Оксаною Максимишин-Корабель:

Мамо, не плач. Я повернусь весною.
У шибку пташинкою вдарюсь твою.
Прийду на світанні в садок із росою,
А, може, дощем на поріг упаду.
Голубко, не плач.
Так судилося, ненько,
Вже слово, матусю, не буде моїм.
Прийду і попрошуся в сон твій тихенько
Розкажу, як мається в домі новім.
Мені колискову ангел співає
I рана смертельна уже не болить.
Ти знаєш, матусю, й тут сумно буває
Душа за тобою, рідненька, щемить.
Мамочко, вибач за чорну хустину
За те, що віднині будеш сама.
Тебе я люблю. I люблю Україну
Вона, як і ти, була в мене одна.Ця сторінка нашої історії ще не перегорнута.
Усе ж життя триває – багато в нашій країні маленьких діточок. Мами мужньо продовжують вдивлятися в даль майбуття – тривожні та усміхнені водночас їхні погляди. 13 травня 2018 року в нашій країні буде чимало подарунків, листівок і прониклива фраза "Мамо, я тебе люблю» заполонить ефір.
Єдине, чого хочеться побажати: не забувайте щодня повторяти цю фразу і доводити її зміст справою!

Біблія про мам

Безумовно, що Біблія не обходить осторонь мам. Сьогоднішні мами відображають мам минулого, що терпіли, боролися, оберігали та дбали про ще маленьких героїв віри, поки вони тихенько сопіли в своїх колисочках. Мама Ісуса до останнього була зі своїм Сином. З неканонічних книг ми можемо дізнатися про подвиг Соломонії: «Найбільше ж достойна здивування і славної пам’яті мати, яка, бачачи, як сім її синів умертвлені протягом одного дня, благодушно переносила це у надії на Господа. Сповнена доблесних почуттів і укріплюючи жіноче міркування чоловічим духом, вона заохочувала кожного з них вітчизняною мовою і говорила їм: я не знаю, як ви з’явилися в утробі моїй; не я дала вам дихання і життя; не мною утворився склад кожного. Отже, Творець світу, Який утворив природу людини й упорядкував походження усіх, знову дасть вам дихання і життя з милістю, оскільки ви тепер не щадите самих себе за Його закони» (Друга книга Макавейська 7:20-23).
Тобто Біблія поклала на матерів завдання навчити дітей жити і … вмирати. Про це дуже гарно написала християнська поетеса В.Кушнір:

ВПУСТИТЕ МАТЬ! (Вера Кушнир)

Она в автомобильной катастрофе
Разбилася в расцвете юных лет.
Лежит в больнице, заострился профиль,
Во взоре гаснет жизни слабый свет.

В халатах белых, не волнуясь очень,
Врачи шепнули где-то в стороне:
«Она наверно не протянет ночи...»
И слух поймал тот шёпот в тишине.

Пришлите мать!– сказала она строго, -
Велите ей сейчас ко мне прийти!
И мать вошла и встала у порога,
Как бы боясь поближе подойти.

Встань здесь поближе, мам, я умираю...
Меня ты петь учила, танцевать.
Я на рояле хорошо играю,
А вот теперь... мне нужно умирать.

Мне страшно, мам, о Боге я не знаю.
Скажи, ответь, как вечность мне встречать?
Учила жить, но вот я умираю,
А ты не научила умирать...

Мы прославляем матерей так много,
Благоговеем перед словом мать.
Но только мать, что носит в сердце Бога,
Детей научит жить и умирать.

Але життя мами – це не суцільна тривога і страждання. В Біблії ми знаходимо вірші, які несуть підбадьорення та надію.

Журиться жінка, що родить, бо настала година її. Як дитинку ж породить вона, то вже не пам'ятає терпіння з-за радощів, що людина зродилась на світ…
(Від Івана 16:21)

Та спасеться вона дітородженням, якщо пробуватиме в вірі й любові, та в посвяті з розвагою.
(1 Тимофію 2:15)

Шануй свого батька та матір свою, щоб довгі були твої дні на землі, яку Господь, Бог твій, дає тобі!
(Вихід 20:12)

Безумовно, ми визнаємо цінність мами в житті людини, в її фізичному та духовному зростанні, за це і дякуємо своїм матусям в цей особливий день:

Часы на руках у каждого
Считают осколки дней.
В жизни есть много важного,
А время - всего ценней.

Жить на земле не триста,
А, может быть, шестьдесят.
А, может быть, только тридцать.
А может - и двадцать пять,-
Вот почему молиться
Нас в детстве учила мать.

Время - начальник строгий.
Стрелка бежит, бежит,
Как остается немного
Здесь на земле нам жить.

Жить на земле не триста,
А, может быть, шестьдесят.
А, может быть, только тридцать.
А может - и двадцать пять,-
Вот почему молиться
Нас в детстве учила мать.

Дорог на земле так много,
Но коротка их нить.
Тот, кто доверится Богу,
Будет вовеки жить!

Жить на земле не триста,
А, может быть, шестьдесят.
А, может быть, только тридцать.
А может - и двадцать пять,-
Вот почему молиться
Старайся не забывать.

Фото з Інтернету та особистих архівів
Банер Designed by Freepik